"...не тікай від болю
в світ своїх ілюзій"
ОЕ, "С*юзі"
Це був один із тих ранків, коли, прокинувшись, відчуваєш, що в тебе на підборідді новий прищ. Так було, так є, але так не буде. Зате в мене акуратний манікюр і підібрані за кольором аксесуари до сукні. 2:1 – прищ програє, я веду.
Сусід зверху, такий приємний, запрошує на чай. Я, не менш приємна, прошу дати мені строку до понеділка.
Театр, як виявилось, на канікулах. І на Подолі, і Молодий, і Франка. Цікаво навіть не те, що театр ім. Лесі Українки на канікули не пішов і на гастролі не поїхав, а те, що Вова запропонував його із самого початку. Ну а я, ясна річ... Я – ясна річ, і зі мною все ясно.
Сьогодні був нарешті переглянутий фільм „Чунгкінгский експресс” і не була зрозумілою його перша частина.
Сьогодні Маргарита Миколаївна осідлала свою домашню швабру і вилетіла геть в вікно будинку, в якому пережила стільки горя. Я не знаю точно, але вона, здається, полетіла до самого Диявола віддавати душу за кохання. Навіжена, смілива, велика, нелогічна жінка.
Хоча щодо нелогічної я не певна.
Мені хочеться чорничних пирогів, морозива, теплого нічного повітря, заламування тонких рук, вечірніх суконь і загадкових поглядів. Не знаю, чи їдять в вечірніх сукнях чорничні пироги (боюсь, що ні), але саундтреками до всього цього неподобства будуть ОЕ’нівська „С'юзі” і „Koop Islands Blues”.
Маестро, музику!