«Де знайти чарівні квіти…»

Сашкові Положинському не обов*язково було писати і виконувати зі своєю командою 102 (офіційно зареєстровані пісні), тобто 7 (сім) альбомів і 3 (три) сингли. Не обов*язково було робити стільки шуму й гаму навколо своєї персони, роздавати направо і наліво інтерв*ю, знімати 26 кліпів і щороку виступати на «Таврійськіх іграх », щоб заявити про своє геніальне начало. Було б цілком достатньо всього-лише однієї пісні – «Я не знаю».

Дужедуже душно.

Вчора була здійснена невдала спроба підглядання за затемненням місяця *Я вже не кажу, що поки ми з мамою вирізали затемнене скло, щоб побачити затемнення Сонця, сонечко тихесенько собі затемнилося, а ми залишились з носом. І зі склом.* Допоки я дібралась до благословенного вікна, я замість підлоги наступила на стілець, якийсь якогось дідька у горизонтальному положенні валявся на балконі. Ледь не переламавши більш-менш вирівняні об батарею *бгг* білі ноги, я довго шукала на небі Місяць. Завдяки окулярам фокус був настроєний, але окуляри-то, окулярчики разів зо п*ять мало не злетіли з мого носа, як Маргарита Миколаївна, з вікна. «А ну-ну, хто там ще дивиться на затьмарення Місяця, чи я одна такий придурок?», - негарно, ой як негарно, а ще більше НЕБЕЗПЕЧНО заглядати у вікна сусідів і сусідньої 16-поверхівки. Тож декілька разів я сама ледь не відчула себе відьмою в польоті. Сфотографувати ніхрєна не вийшло, до того ж, коли зрозуміла, що затемнення я поки спостерігала лише на дисплеї цифровика, кинула цю невдалу спробу, постояла ще секунд 30 і пішла шукати фото в Гуглі. А ви дивились?

So
Everything*s fine
And nobody*ve got that look in his eye.

Але я все так само продовжую депресувати, і, здається мені, в мене до цього хист. А що? Красиво депресувати треба вміти, треба вміти гарно заламувати руки, театрально пускати сльозу, всередині якої дифузуватиме водостійка туш. Так, що не кажіть, а треба мати здібності до того, чим займаєшся все життя.