покатаемся по городу отвези меня пожалуйста к мосту ближеближе здесь я дышу
Просто кошмар. Чтобы помыть себя, мне приходится вставать в шесть утра. Потому что шуметь в час ночи водой из душа ну как-то неэтично. Я поражаюсь своим оценкам и вообще, всему, что происходит с моим образованием. Я так много всего учу, что не замечаю, как мой моцк получает какую-нибудь информацию вообще. И получает ли? Вот в чем вопрос. И, чувствую, что в скором времени моим девизом станет «столько нужно сделать, столько сделать, что я, наверное, пойду посплю». Я только боюсь, чтобы это не стало все зря. Поэтому я и занимаюсь сейчас тем, чем занимаюсь, а не учу стих, историю Польско-Литовского княжества, не высчитываю алгебру по формулам сокращенного умноженияделения *а такие бывают?!*, не вникаю в детали механических волн и принцип превращения энергий математического маятника. А еще в это время я могла бы… Ох, да маяться всякой дрянью я могла бы в это время. Но вместо этого я расскажу, что…
тычет в ребра мне длинным чуть изогнутым палцем я умираю но на зиму готова еще остатьса сны ужасные,окна всегда открыты скоро я заставлю.заставлю ее прыгнуть! а пока наблюдаю как снег застревает на подоконниках ночами читаю писма поклонников кисти рук запечатаны и готовы под капелницу кто-то принес вчера антикварную сахарницу
тычет в ребра мне длинным чуть изогнутым палцем я стойкая но скоро должна сломатьса стойкая скоро должна сломатьса что ты тычешь мне в ребра своими палцами
Вибираючи між Кейт Неш та Норою Джонс, я вмикаю Земфіру. Чудо які театральні афіші робили колись давним-давно. Справжній витвір мистецтва вже сам плакат, то що казати про виставу. Я її не бачила, але вже засумувала за театральною атмосферою. Жах як хочеться чогось прекрасного, витонченого, пахучого і ніжного. Трагікомічного. Наприклад, хочеться, щоб пошуки взуття все-таки увінчались покупкою.
Сарду (Sardou) Викторьен (1831—1908) «Мадам Сан-Жен» «Madame Sans-Gne» Псевдоисторическая комедия, посвященная одной из самых известных женщин-солдат Империи Марии-Терезе Фигер (1774—1861) по прозвищу мадам Сан-Жен (мадам Бесцеремонность). События происходят в период Первой империи. По другой версии, прототипом главной героини является Катрин, герцогиня Данцигская, женщина из простонародья, ставшая женой на маршале...
Я скоро почну боятись лягати спатоньки. Що за справи – щоночі якийсь ідіотизм в кубі. Пройшовши стадію фотографів-педофілів, милих кажанчиків, канібалізм та гормонально неврівожених людей, ми з життєствердними гаслами вступили в фазу снів наяву – розпачливі ридання взохльоб, що називається, з самого ранку. На самому, що називається, фейсі. Прокинулась – пальчиками оченятка хлоп-хлоп. Солоні... А що, гарний початок гарного дня. Ще були якісь автівки в бурхливому морі… Їхня характерна особливість – коли прибоєм авто кидає тобі прямо в голову, то ти моментально прокидаєшся. Жива. Сьогодні в поштовому ящику знайшла чергове (останнє за до-о-о-о-овгий час) підтвердження тому, що я-таки журналістка. Все-таки ми із Земфіру минулого разу постарались на славу – мама нічого не зрозуміла: -Еммм. Ну, складний фактаж. Я ще раз прочитаю і скажу, як мені. -Еммм. Ну, добре, мамцю. Я ніколи не даю читати те, що ще не друкувалось. Не питайте нічого і не згадуйте при мені про навчання. В мене виникає рвотний рефлекс. В мене сьогодні була затишна затихла завмерла осінь. Вона майже не дихала. В неї перехватило дух від власної краси. А я собі сиділа і читала дівочий журнал в парку. Це глянцеве неподобство коштувало непристойно дорого, але мені чомусь не шкода витрачати гроші на таке. А ще в мене сьогодні перепитали: «Вы не возражаете, если я закурю?» ну та-а-а-аким грудним голосом , ну та-а-а-ак граціозно і від такої елегантної дами це прозвучало, що я б не заперечували навіть якби вона всілась курити мені на коліна. Весь час, поки вона сиділа по інший бік лавки я спостерігала за нею краєм ока. Ах...
Ну а потім я нарешті подарувала свою не підписану листівку і подарунок з цінником. Ну забула. Це ж так по-моєму... :) Я хочу каблучку - срібну з чорною квіткою. Я буду звати її «стальною магнолією». Я колись дуже плакала, коли дивилась цей фільм. А ще лак для нігтів кольору червоного вина 1920-го року хочу. Мені здається, мої руки стали б від цього цілувабельніші.
Нарешті сталось Сонце. В честь цього ми з Земфірою дописали матеріал (вчора) і цілий день звершували подвиги в честь одна одної (сьогодні). Сьогодні все було добре.
Така купа знайомих - друзів розсипалась по місту, що як тільки спустишся в метро, то когось та й надибаєш. Приємно.
Навіть не знаю, що ще додати. Що вам розповісти, любі?
Не хочу про підготовку до ідіотського випуску, не хочу про тотальну відсутність вільного часу, не хочу про difficult elections inside me, не хочу про перманентнті кошмарні сни, не хочу про свою злопам*ятність.
Мы никого не прощаем, никого. - навчила давня подруга.
Стало зовсім-зовсім холодно. Колись я б впала в депресію через це, але немає часу. Немає часу падати в депресії, вилазити з депресії, не втримуватись і знову падатив цю канаву. В мене немає часу на таку розкіш, як депресія я вже не можу собі дозволити. Отнюдь.
І мені захотілося купити собі на втіху якусь гарну каблучку.
За мене сумує Зема (тьозка Зими. і нічого смішного) та Рената.
- Она не поняла того, чего он от нее хочет. Просто по бабьей тупости. При всей своей тонкости. (Н. Михалков про фільм "Мне не больно" )
порвалась последняя пара колготок. обувь в ремонте. тушь надоела. в платьях холодно. волосы запутались. болит живот. одним словом - нечего надеть.
учиться, учиться и еще раз учиться. как завещал дяда Ленин. дядь Вова, а может, не надо?
надо, Маруся, надо. чтоб вас, дядя. уже давно, Маруся.
тьфу, дура.
Так мало осталось до первой метели. Да...
(с) Zемфира
Едді Седжвік. Вона звабила Енді Уорхола й не тільки його.
в Ригу, Краків, Прагу, Берлін, Варшаву, Одесу і Львів. кавою холодні руки, щоки, губи і роти. на плівкові фотоапарати все навколо. на бруківці, під парасольками, в магазинах і кафе. куди себе подіти. просто разом.
- ты тогда меня не любила - неправда, я любила тебя всегда. - как трогательно. значит, это я тебя не любила. - вот видишь.
Тепер я знаю, що восени буває незатишно, не-класно, не-сумно (для мазохістів), не-приємно, не-йду-по-вулиці-слухаю-гарну-пісню, не-сиджу-під-ковдрою-з-чаєм (хто взагалі сказав, що це круто?! Ковдра колеться, чай гарячий *ще й як розіллєш*, ніс чешеться і чхає. І взагалі, краще в таку погоду читати журнали). Раніше я вважала, що нестача вільного часу виглядає так: тобі завжди є куди його подіти. А зараз вона набрала загрозливих видів: я економлю навіть на життєво необхідних речах. Як то: сон, книги, друзі, ті-хто-більше-ніж-друзі, повноцінне сушіння голови, купівля навчальної літератури, епіляція, журналіс тика. Ні, не такої осені я чекала. А можна мені? ну? софт-версію «Осінь-2008», бо скоро вінда-ікспі моя з плечей полетить у вирій? Яка романтична наука ? фізика. Сидиш собі опівночі в напівтемряві, з ледь-чутним шурхотом перегортаєш аркуші, а вітер десь там, на вулиці завиває, б*є гіллям у шибки, затягнуло все небо і не видно зірок на ньому. Навіть місяця. А ти собі вчиш, пізнаєш глибини індуктивності самоіндукції, премудрості будови електродинамічного і електромагнітного мікрофонів та принцип виникнення магнітного поля, яке протидіє електрорушійній силі в замкнутому провіднику. Так, звичайно, мила солодка дівчинко, ти можеш піти спасти о десятій, ніжно пригортаючись щокою до подушки. Тільки, люба, не забудь перед цим знайти та покласти в темне, важкодоступне для дітей місце у своїй сумці тюбик «Вазеліну». Ти ж не хочеш, щоб було по-справжньому боляче. Останнім часом сняться страшні, незрозумілі, збоченські сни. Вчорашній наприклад, якщо вірити соннику, попереджав про смерть або від*їзд. Хоча, ні, смерть. Ну, а сьогодні нічого нового ? педофіли, паніка, біготня, якась сцена, якась дівчина, що неодмінно хоче мене прямо на ній. Дівчина, правда, гарна ? з довгим волоссям, очима і гарним ротом. Якби я була вільним хлопцем, то сцена (і ніщо інше) не стало б нам на заваді, але ж, бачте, все не так? угомони свою женщину закрой ей пожалуйста рот будто мне делать нечего выслушивать всякий сброд Липа Капелница (с)
Сьогодні зранку в зеркалі сама собі нагадала Ренату Литвинову: в довгій вузькій спідниці, майже чорними очима, волосся підібране та якась неправдоподобна худоба. Зла й депресивна жінка (с). Погляд голодний і затравлений, рухи різкі, кашель з присвистом, волосся прибираю з очей, зуби міцно cтиснені, бо ж холодно. І багато чого треба витримати сьогодні. Ще один день без Вас, мій? О, Боже, не знаю, хто.
Пожалуй, станем пафосными и зависимыми в этом сезоне. Всегда казалось, что от привязанности я смогу избавиться, а над пафосом - поиздеваться. Но некуда збагрить свою зависимую и надменную натуру. Самой себе-то правду нужно говорить. Что-что, а за 10 дней переспелого лета я это поняла. Да.
Отдых выдался на славу, да так, что я чувствую в себе силы рабоать дальше еще очень долго. Мысль, что осталось меньше года мучиться на этой кошмарной каторге в кого угодно может вселить мощь титана. И это так радует мою душу, играет на всех ее струнах и переливается пением сирен, что я готова горы свернуть. Последний раз и навсегда.
Я так рада, что был этот отдых. Я так беспомощно влюбилась в море, что ничего с собой не могу поделать - перед глазами стоят лунная дорожка, прозрачные волны и кружева морской пены. Я высобирала, кажется, половину от всех камней пляжа, и потом пришлось их выбрасывать со второго этажа, рискуя повредить чью-то голову. Я снова хочу в Феодсию, в музей Айвазовского - снова посмотреть на эти картины, но уже влюбленными и преданными глазами. Верните меня, верните.
(.Я даже слегка подернулась загаром, и для меня это культурный шок.)
Но нет. Киев, дом родной, встретил пасмурной погодой, грязными ларьками, вонючим воздухом, грязными улицами и моросящим противным мелким дождем. Вот понравился мне Симферополь - дитя солнца и теплого лета. Я бы там осталась, честно. Я была очень потрясена им. И вообще, все города Крыма - от Симферополя до Феодосии - все стоят того, чтоб посвятить им хоть месяц летнего вояжа. Кстати, как там Коктебель, джаз и коньяки, whatever ?
Все, вобщем-то, было бы ничего, и все можно было бы пережить, даже эту осень, но... Не нахожу себе места ни на это коричневом узком стуле у экрана, ни где угодно, когда у тебя дела паршиво. Я так бежала сегодня к тебе, что даже подвернула левую ногу, и время от времени она мне об этом напоминает. Я хочу в июль. Вот уж воистину райская жизнь. Была.
їду на море. в Ялту. ура, літо продовжується!
тільки не зовсім так, як я хотіла.
але мені обіцяли телефонувати (!)
і у вересні море значно тепліше, ніж я собі коли-небудь могла уявляти.
нам ли быть в печали? :)
Снова дождь, дождь, дождь. В такие дни только и слушать Нору Джонс. Или смотреть ее "... черничные ночи". К черничным слойкам - черничные фильмы, я это так понимаю! :)
Сегодняшний день подарил нам обновки: отличный синий сарафан; блузку, которая вызывает у меня приступы восторга; рыжую сумку (она уже стала любимицей) и трусы в стиле поп-арта. Приходите, меряйте :) Что еще для счастья-то нужно?
Все остальное уже имеется.
And I want to wake up with the rain
Falling on a tin roof
While I'm safe there in your arms
So all I ask is for you
To come away with me in the night
проводжу останні дні літа під чудову просто пісню Лілі Аллен "Guess Who Batman (Fuck You Very Much)" *хто не вірить - завітайте до мене на last.fm/user/mas9n6ka*. не дуже поставленим голосом наспівую фак ю, фак ю вері вері вері маааа-а-а-а-ач. і, треба сказати, в мене це круто виходить. з почуттям.
на четвер-вечір, а може, й п*ятницю пообіцяю вам сюрпрайз. хоч в ньому моєї заслуги буде й мало, але, хто-зна, може. вам сподобається :)
хочу окремо сказати "ДЯКУЮ" * serbun*ові, який погодився нас із kvito4kina*ою виручити! О, великий Сербун!!! Ціни тобі немає, знахідка ти наша найкоштовніша! :)
і, все-таки, за мною все ще плаче подактова, канцтовари і одяг. тисячу разів не хочу виходити з дому, але для того знайдеться дві тисячі приводів :(
я все ще чекаю запрошень на "Амелі" (о, зводіть, зводіть мене хтось, я ХОЧУ подивитись "Амелі" в кінотеатрі). або скажіть, де можуть показувати, і ми самі зводимось. також цікавлять мене новини щодо театру "ДАХ". і ще питання: туди правда треба змінне взуття брати? буду дуже вдячна тим, хто вирішить мене просвітити.
There's a lesson that I want you to learn,
If you're gonna play with fire then you're gonna get burned,
Замість того, щоб писати матеріал, я пишу пост. Повторюсь: дуже на мене схоже.
Двадні була в селі. Нічогонепитайте. Хрєнатєнь палнєйшая. Хоча й плюси є:
Скинула вагу;
Агата Крісті, збірка – напрочуд вишукана й цікава книжка. Читала до ночі, одну добу. Вночі прийшов тато і сказав лягати спати, а то почнуться бойові дії. Було три години ночі і залишалось два розділи. Ви розумієте, який це облом, коли читаєш детектив?! Внизу – скани з перших сторінок. Ах, який декаданс, яке ретро, яка задумка і які малюнки. Я полюбила Агату Крісіті, я ще не казала? Наразі читаю її «Тринадцать сотрапезников» *так-так, не більше, не менше - тринадцать*;
«Джен Ейр» - рідкісне видання, українською мовою;
«Рабиня Ізаура» - ага! Є не тільки серіал, але й книга!!! Бгг
Чергова порція дитячих фото – *подробиці пізніше*.
You can play this game with me but you know you're gonna lose.
і ще. а я ж казала. я ж казала, я ж казала. а от не треба було сміятись. бо тобі зараз погано? о, так, тобі зараз просто жахливо, і я, господи, я рада. я вже давно так не раділа чужим неприємностям, як от сиджу і радію твоїм. я попереджаю, я повторю: ще один крок вліво, крок вправо, ще одна спроба зруйнувати мій світ, ввігнати мене в депресію, і я тебе розтрощу. я не залишу камня на камені від тебе. та ти з дому тижнями не виходитимеш, ще раз ти, суко, щось таке зробиш. я ніколи не казала тобі правди, не казала, так. а тебе я бачила наскрізь. і, знаєш що? мені було плювати. не на ту напали. я через тебе переступила і переступлю ще раз. мовчки стікай кров*ю, скотина, бо наступного разу я тебе-таки доб*ю.
*зі сну*
- Люба, в нас все-таки щось є?
- Нічого особливого, дві стерви.
- Ти знаєш, друзям, зазвичай, подобаються схожі хлопці.
- Тоді які ми на чорта, подруги?
- Сучка.
- І я тебе люблю.
У меня что-то острое и настойчиво вьедающееся в мой… хм, правый висок. Кейт Неш напевает из колонок крайне приятную ”Pumpkin Soup”, а меня тревожит, что в последнее время я часто пишу на русском. И что я ничего не пишу, чтобы заработать немножко денюжек и почаще радовать себя вкусными:
Книгами;
Платьями;
Пирожными со смородиной *ну, вы знаете…*
Из наболевшего: я решила не выбрасывать старые двери, а обклеить их нотными листами *слава богу, у моего брата их в изобилии*, картинками эпохи декаданса, избранными стихами Пушкина и его же профилями. Да, меня вдохновляют party-store*ы, ну и что с того? Надеюсь, родители разумно потратят сэкономленные деньги. На меня, к примеру.
Мне страшно, мне больно, я в панике, я не хочу, я буду сопротивляться и писать жалобы в ООН. Я не хочу, чтобы заканчивалось лето. Я не дам. А что я буду делать? Бить маленькими кулачками в мощный торс? Увы, тут это не прокатит.
Поучаствовав в «забеге» буккроссинга, я отхватила шикарную книгу Виржини Депант ”Teen Spirit” и за вечер проглотила первую часть. Если бы не бессмысленное разделение суток на день и ночь, я бы прочитала все, но где-то в два часа ночи зашел отец и прозрачно намекнул на отдых. Кстати, насчет буккроссинга – теперь я знаю, куда девать все свои старые книги, читать которые я уже не хочу и не буду. Зачем держать в доме лишнюю макулатуру, если можно тайком вынести ее куда-нибудь в «Купидон» или «Амстердам»?А в «Амстердам» я еще точно вернусь за Паоло Коельо *чур это мое!*.
А вообще, вчерашний вечер прошел очень приятно: с книгой и плеером в ванной.
Еще на минуту я задержусь возле компьютера, и точно опоздаю.
Осталось 10 дней лета, я хочу провести их достойно. Увы, точно не на пляже.
P.S. а еще у нас запланирован поход в галерею Жени Гапчинской. галерея называется "Счастье"
Вы знаете, я решила подкопить денег. Я решила стать достаточно самостоятельной, чтоб, при возможности, купить себе первую серьезную и дорогую вещь, чтоб потом ею хвастать, но не это главное… Главное, что я решила использовать эту вещь в действительно важных целях, чтоб стать в итоге серьезной тетей и… все-таки, хвастать-хвавстать-долгохвастать, что я серьезная тетя с серьезной и дорогой вещью, которую буду использовать в действительно важных целях.
*В этом месте Microsoft Word подчеркнул весь абзац и вывел «Нет вариантов» Ну уж нет, господа. Если я что-то уж решила, то я это сделаю. И никакой Word мне, простите, не помеха*
Но я все-таки обязательно придумаю себе:
А) мечту;
Б) проблем на пятую точку;
В) увлекательное и веселое хобби. Более увлекательное и веселое, чем сидеть и компостировать мозги вам, мои дорогие.
Сашкові Положинському не обов*язково було писати і виконувати зі своєю командою 102 (офіційно зареєстровані пісні), тобто 7 (сім) альбомів і 3 (три) сингли. Не обов*язково було робити стільки шуму й гаму навколо своєї персони, роздавати направо і наліво інтерв*ю, знімати 26 кліпів і щороку виступати на «Таврійськіх іграх », щоб заявити про своє геніальне начало. Було б цілком достатньо всього-лише однієї пісні – «Я не знаю».
Дужедуже душно.
Вчора була здійснена невдала спроба підглядання за затемненням місяця *Я вже не кажу, що поки ми з мамою вирізали затемнене скло, щоб побачити затемнення Сонця, сонечко тихесенько собі затемнилося, а ми залишились з носом. І зі склом.* Допоки я дібралась до благословенного вікна, я замість підлоги наступила на стілець, якийсь якогось дідька у горизонтальному положенні валявся на балконі. Ледь не переламавши більш-менш вирівняні об батарею *бгг* білі ноги, я довго шукала на небі Місяць. Завдяки окулярам фокус був настроєний, але окуляри-то, окулярчики разів зо п*ять мало не злетіли з мого носа, як Маргарита Миколаївна, з вікна. «А ну-ну, хто там ще дивиться на затьмарення Місяця, чи я одна такий придурок?», - негарно, ой як негарно, а ще більше НЕБЕЗПЕЧНО заглядати у вікна сусідів і сусідньої 16-поверхівки. Тож декілька разів я сама ледь не відчула себе відьмою в польоті. Сфотографувати ніхрєна не вийшло, до того ж, коли зрозуміла, що затемнення я поки спостерігала лише на дисплеї цифровика, кинула цю невдалу спробу, постояла ще секунд 30 і пішла шукати фото в Гуглі. А ви дивились?
So
Everything*s fine
And nobody*ve got that look in his eye.
Але я все так само продовжую депресувати, і, здається мені, в мене до цього хист. А що? Красиво депресувати треба вміти, треба вміти гарно заламувати руки, театрально пускати сльозу, всередині якої дифузуватиме водостійка туш. Так, що не кажіть, а треба мати здібності до того, чим займаєшся все життя.
Вчера ночью я спромоглась на два средней бездарности стиха. От себя я такого вообще не ожидала, так как со стихами было покончено еще на старой квартире и тогда мне было лет 6 от роду. Когда я впервые прочитала закадычной подружке свое сочинение, то, помню, эхо от ее гомерического хохота было ужасное. Как по мне, то этот стих все же таил в себе некоторые верные понятия о жизни, хоть и в силу своего возраста я просто выстраивала слова в рифмы, а не в мыслеобразы.
Сегодня я поняла, что все же люблю свое тело хотя бы за то, что оно так стойко переносит жару в плотных черных джинсах, располагает такими послушными волосами (если их не накручивать на палец до состояния морского узла, конечно), обладает таким странным носом в наборе с точеными скулами и кровоточит в самых неожиданных местах в самое нужное время (может, завести календарик и в самом деле…). В благодарность уже завтра я побегу за вкусным кремом после душа для тебя.
Побывав в ателье и попытав счастья со своей белой блузкой в голубой цветочек, я поняла, что: а) нужно было учиться шитью более прилежно;
б) если внимательно подсматривать за тетеньками со шпильками и метрами, да если бы хорошо вслушиваться в их нежное воркование прокуренными голосами, то получаешь такой багаж знаний, что можно и не платить им аж 40 гривен за два боковых шва;
в) очень выгодно иметь дома работающую швейную машинку;
г) в понедельник нужно прийти за джинсами.
Чувствую, что пока вернется из морей моя драгоценная фотомэйкерша Ольга, я уже раз двести сменю свои представления о том, какова же идея нашего сэта. Ибо она совершила страшную ошибку - уехала до конца месяца и поручила подбирать, выбирать, покупать и эксперемнитровать с образом самостоятельно. Боюсь, когда она приедет, то снимать ей придется, в самом деле, гейшу. И тогда она покается, что бросила меня на произвол судьбы.
Что вам еще сообщить? Жизнь прекрасна, когда вам дарят горячо любимые конфеты «Raffaello» с большим красным бантом и утверждают, что один плюс один все равно равно один.
прекратить бы прятаться и скрываться, вздрагивать от каждого телефонного звонка, перманентно спешить домой и переживать по поводу и без. я вряд ли смогу что-нибудь сделать с этим сейчас, но я надеюсь на будущее. будущее, будь! я очень тебя об этом прошу.
планирую посмотреть в полумраке «Амели», перешить белую в голубые цветочки блузку, сделать восхитительно-калорийные творожные пончики и сходить в налоговую инспекцию. последний пункт – особенно романтичен в свете остальных, не так ли?
ах, нет, не все. еще нужно отсканировать прелестнейшие детские фото, комбинезончики в тучки, трогательные беззубые улыбки и бережно зажатые листики в маленьких пальчиках. как же я скучаю по этому беззаботному времени и как же мне нравится один человечек на этих фото.
нет, я не хочу детей. да, я уже второй раз под ряд ностальгирую по детству.
У меня то, что называется, «стильный кретинизм». От всех моих идей для такого долгожданного сэта *или это только я так считаю?* остался пшик. А именно: все просмотренные мною очки оказались непрофпригодны (это чтобы не писать открытым текстом, что они мне попросту не идут), красная помада в минусе, но могу смело вас уверить – мне она тоже не подойдет. К волосам цвета серого золота (а такое бывает?), белой коже с революционно краснеющими то тут, то там прыщами может подойти лишь черный чулок с прорезями для глаз, да только, Ольга, вы откажетесь такое снимать, не так ли?
Ці дівчата чарівні, нє? Ну чомучомучому б мені було не народитись у 60-ті (або ще навіть перед бітломанією), щоб носити такі ж кокетливі сукенки в горошок, малювати жирні чорні стрілки, мати вагому перевагу через свою білу шкіру, великі сонцезахисні окуляри, а вечорами ніжним голосом співати
”And I don't care what people say
I don't care what your friends will think anyhow
'cos you've got me here right now.”
Зі сцени посміхатись з-під напівопущених вій джентельменам за столиками, і маленькими тоненькими пальчиками поправляти зачіску чи рукавички ( довгі, до ліктя). А потім їхати з одним із них (джентельменів) кудись в джаз-клуб, пити біле вино, обговорювати творчість Теодора Драйзера, заливисто сміятись, демонструючи сніжно-білі зуби й іскрити очима крізь дим чиїхось сигар. Я б носила лакові туфлі з круглими носками і шерстяне коричневе пальто до колін. І коли мене проводили додому, мені подавали б руку, відчиняючи жовті двері таксі, а потім я б швидко ховала білі руки в кишені свого шерстяного коричневого пальто. А вдома я би пила чорний міцний чай і дивилась в «Сніданок біля «Тіффані»» або слухала ще навіть не вінілові чорні пластинки на дерев*яному грамофоні з зеленими панелями. І мій білий пухнастий кіт заворожено слідкував за чорториєм в грамофоні, сидячи на величезному, як аеродром, м*якому ліжку...
Dance with me baby boy tonight
Dance With Me And We'll Be Alright
It's a rough loving follows gasping with me
So follow my lead and we'll one two three
коли поганого мало - його хочеться мусолити, розтягувати, з маніакальною пристрастю розчленовувати свої проблеми на якомога більше частин. бути мазохістом у всьому, бо знаєш - як би ти не старався, гірше не зробиш. їх однаково більше не стане, і це дарує відчуття своєї зухвалості, коли знущаєшся із власної недо-чорної смуги.
а коли поганого багато, хочеться виплюнути те все із себе, як гумку в папірець і кудись закинути, і, не дай бог, не вступити кедом.
зараз я і слова із себе не вичавлю, але пізніше мій чудо-блокнот поглине все моє горе. я вже чую запах чорнил з ручки, шурхотіння перекидних листочків і свої власні важкі зітхання.
pokysalo 11
